У день вшанування пам’яті загиблих внаслідок російського авіаудару по драмтеатру у Маріуполі на мітингу у Кривому Розі журналісти “Свої. Кривий Ріг” долучилися до акції і зібрали спогади свідків.
Одна з переселенок, що зараз знайшла прихисток на Дніпропетровщині, розповідає:
“Для мене Маріуполь – це моя душа. До війни я там була кожен місяць. Я сама переселенець і те, що відбувається у Краматорську – це дуже боляче для кожного українця. Вшанувати пам’ять загиблих – це мій борг…”
Інша дівчина буквально знаходилась поруч з театром у момент влучання:
“…я була свідком, коли 16 березня біля 12 години впала бомба на драмтеатр. Це було дуже жахливо, це були крики…Там було більше 300 сімей. За три дні я була там і бачила скільки там було людей, бо сама потребувала знайти воду, їжу. Це було жахливо. І саме того дня ми з родиною вирішили виїхати з міста.”
Ще один чоловік згадує: його дім був поруч із драмтеатром. Саме там збирались люди для подальшої евакуації. Його родині пощастило виїхати раніше:
“3-го березня ми прийшли до драмтеатру, тому що нам сказали, що там буде евакуація. Там зібралося за враженнями тисяч 5 людей. Увесь сквер був заповнений людьми. Жінки, діти, з домашніми тваринами… Усі прийшли туди, тому що очікували евакуації. Йти було нікуди – скрізь Гради, Урагани, кораблі…16 березня ми вже були у Запоріжжі – і тут така страшна річ…”
Українці зазначають: вони ніколи не забудуть і не пробачать росії ті нелюдські вчинки.
